Символдрама – це метод глибинно-психологічно орієнтованої психотерапії. Метафорично його називають “психоаналізом за допомогою образів”, методом “сновидінь наяву”, а офіційно – кататимним переживанням образів чи кататимно-імагінативною психотерапією*.

З-поміж відомих на сьогодні приблизно 15 напрямків психотерапії, які застосовують роботу  образами, символдрама  є методом, найглибше опрацьованим, систематизованим і чітко організованим у технічному плані.

При проведенні психотерапії за методом  символдрами реалізується принцип спонтанного і вільного розвитку образу. Основу методу складає вільне фантазування в формі образів, уявлення динамічних картин на задану психотерапевтом тему (так званий, „мотив”). Уявляючи образи, пацієнт розповідає психотерапевтові про свої переживання. Психотерапевт ніби супроводжує пацієнта в образі, виконуючи при цьому також скеровуючу, підтримуючу, контролюючу функції. Інтервенції психотерапевта зводяться до необхідного і достатнього мінімуму. Метою психотерапії є створення сприятливих умов для максимально вільного розгортання внутрішніх образів і власних символів пацієнта.

Ще Х.Зільберер на зорі розвитку психоаналізу показав, що спонтанним імагінаціям притаманним “аутосимволізм”. Аутосимволічні імагінації кореняться в несвідомих і передсвідомих областях емоційного життя. А Кречмер підкреслював, що в оптичних імагінаціях (спонтанне “мислення кінокадрами”) повторюються закономірності сновидінь, – зокрема, особливості первинного процесу, за З.Фрейдом, – зміщення і згущення. Тому з психологічної точки зору символдрама близька до проективних тестових методик і її можна вважати також формою проективного самопредставлення.

Відомо, що наші спонтанні нічні сновидіння нерідко виконують аутопсихотерапевтичну функцію через символічне представлення проблеми і символічне ж її розв’язання; подібну властивість мають і довільно викликані образи, які також базуються на особливостях первинного процесу.

Творцем методу символдрами є німецький психотерапевт професор, доктор медицини Ханскарл Льойнер (1919-1996). Розпочавши експерименти з вивчення глибинно-психологічної символіки (у тому числі – символіки сновидінь) в 1948 році, Льойнер звернув увагу на несподівано високий психотерапевтичний ефект методу, отриманий у процесі проведення регулярних сеансів з невротичними пацієнтами. Після шести років роботи, в 1954 р., з’явилася перша програмна публікація, в якій Х.Льойнер назвав метод Експериментальним кататимним переживанням образів. А основні положення і принципи цього методу разом з результатами психотерапії були викладені в 1955 р. в роботі “Клінічний метод психотерапії”.

За порівняно короткий час символдрама довела свою високу ефективність і надійно зайняла своє місце в практиці психотерапії. На сьогодні вона знаходиться в ряду психотерапевтичних методів, які, зокрема, в Німеччині, Швейцарії, Австрії оплачуються через систему страхової медицини.

Теоретичним підгрунтям символдрами є класичний психоаналіз З.Фрейда, його наступний розвиток в працях Х.Когута, О.Кернберга, М.Кляйн та ін. Важливими для КПО є також аналітична психологія К.Г.Юнга, екзистенційний аналіз тощо.

У символдрамі успішно і несуперечливо поєднались переваги багатого спектру психотерапевтичних технік, які традиційно займають полярне положення в світі психотерапії: класичний та юнгіанський аналіз, поведінкові та гуманістичні психотерапевтичні напрями, когнітивна та арт-терапія.

При проходженні психотерапії за методом символдрами відпрацювання пацієнтом більшості проблем відбувається на символічному, емоційному рівні і, здебільшого, не потребує інтерпретації уявного матеріалу, що є особливо важливим при роботі з дітьми, для яких аналіз власного життєвого досвіду часто є неможливим, оскільки в дитини рефлексія лише починає формуватися. Другим позитивним моментом психотерапії за методом символдрами є „казковість” і естетичність самої техніки роботи, що так позитивно і природно сприймається дітьми, а також робота з малюнком*, яка дуже імпонує дітям. Більш того, – цілісне, природнє поєднання всіх складових символдрами: уявлення образу, його вербалізація, повторне обговорення своїх переживань в образі, створення малюнка  на тему образу і наступна робота з малюнком, – як жодна інша техніка, дає можливості багатократного – ніби за спіраллю – пропрацювання певної проблематики як на образному, символічному, так і на вербальному рівнях; як в емоційному, так і в когнітивному плані, задіюючи при цьому ділянки і механізми і лівої, і правої півкуль, а також активізуючи роботу комісур (як це було виявлено при ЕЕГ-дослідженні).

Пропрацювання проблеми в символдрамі відбувається багаторазово: на стадії попередньої бесіди і біографічних спогадів; в образі – на невербальному підсвідомому, емоційному, символічному рівні; в наступному обговоленні образу за спеціальною схемою – через вербалізацію образів і переживань; через створення малюнка і механізми арт-терапії, а також внаслідок аналізу матеріалу малюнків. Цей рух “по спіралі”, з залученнях вербальних і невербальних механізмів, емоційних переживань і раціонального аналізу, через створення власного продукту – образних картин і малюнка, – дозволяє на протязі короткого часу прицільно і концентровано пропрацьовувати конфліктну проблематику чи надолужувати ранні дефіцити.

Застосовуючи методи, техніки і режисерські принципи символдрами, можна працювати з казкою, сновидінням, денними фантазіями пацієнта; їх можна дуже вдало поєднувати з ігровою терапією, психоаналітичними бесідами, застосовувати в роботі з кататимними предметами, комбінувати з sandplay-терапією тощо.

При проведенні психотерапії за методом  символдрами реалізується принцип спонтанного і вільного розвитку образу. Основу методу складає вільне фантазування в формі образів, уявлення динамічних картин на задану психотерапевтом тему (так званий, „мотив”). Уявляючи образи, пацієнт розповідає психотерапевтові про свої переживання. Психотерапевт ніби супроводжує пацієнта в образі, виконуючи при цьому також скеровуючу, підтримуючу, контролюючу функції. Інтервенції психотерапевта зводяться до необхідного і достатнього мінімуму. Метою психотерапії є створення сприятливих умов для максимально вільного розгортання внутрішніх образів і власних символів пацієнта.

При роботі в образі захисні механізми психіки стають менш жорсткими, а то й взагалі “знімаються”. Внаслідок цього легше долаються внутрішні опори і швидше відбувається вихід на базову проблему чи конфлікт. Все це дозволяє, з одного боку, проводити психотерапію швидше й ефективніше. З іншого боку, розв’язання проблеми на символічному рівні часто полегшує пацієнтові страждання, якими супроводжується усвідомлення проблеми і її пропрацювання на рівні свідомості. Крім того, такий підхід не вимагає достатнього рівня рефлексії, що є особливо важливим при роботі з дітьми.

Проходячи психотерапію за методом символдрами, пацієнт не тільки звільняється від симптому, а ще й отримує глибинний досвід самостійного подолання своїх труднощів і конфліктів. Завдяки динаміці образів, цей досвід стає внутрішнім надбанням, вкладом у процес структурування особистості і диференціювання его-функцій.

Зокрема, дитина, подолавши за допомогою  символдрами свої труднощі і проблеми, отримує цінний досвід душевного росту, свого роду – ініціацію, і вчиться сприймати своє „Я” як активне перетворююче начало. Дітям, над якими надмірно домінують контролюючі, батьківські об’єкти,  символдрама дає ефект звільнення творчої спонтанності. Цей ефект творчого пробудження дитини підсилюється ще й тим, що в процесі роботи за методом символдрами пацієнт переносить плоди своєї уяви на папір – створює малюнок на тему уявленого в образі.

Нерідко надмірні виховні зусилля батьків призводять до того, що в дитини формується так зване „фальшиве Я”, а „істинне Я”, не прийняте зовнішнім світом, витісняється в глибини підсвідомого. Іноді вийти на контакт і взаємодію із справжнім Я дитини можна лише через звертання до її внутрішньої символіки, що дозволяє зробити  символдрама.

Зрозуміло, що психотерапія дітей і підлітків за методом символдрами має свої особливості, а також спеціально розроблені мотиви і поетапні програми. Так, є мотиви, що дозволяють пропрацьовувати травму народження. Є групи мотивів, що допомагають дитині сепаруватися від батьків, звільнитися від домінуючого імаго матері чи батька, здобути автономність, самостійність, впевненість у власних силах, зміцнити базову довіру до світу.

Психотерапія дітей неможлива без встановлення певних взаємовідносин також і з сім’єю маленького пацієнта. Більш того, як вказує багато дитячих психотерапевтів [ ], зусилля психотерапевта можуть бути зведені нанівець, якщо в сім’ї дитина постійно наражатиметься на одні й ті ж негативні фактори.

Другим моментом, що вказує на необхідність залучати дорослих членів сім’ї (насамперед, – батьків) до співпраці з терапевтом, є той відомий факт, що невротичні симптоми дитини є дзеркальним відбитком сімейної ситуації чи проблем когось із батьків. А нерідко трапляється і так, що за зверненням батьків до дитячого психотерапевта стоїть бажання розібратися у власних проблемах, що тягнуться з дитинства і своєї батьківської сім’ї.

Психотерапевтичні методи роботи з дітьми і підлітками традиційно орієнтуються, насамперед, на ігрові техніки і розмовну терапію. Перевагою першої є те, що за допомогою гри психотерапевт отримує різноманітну інформацію про позасвідомі конфлікти, страхи, невротичні установки дитини, про соціальну ситуацію і стосунки із значущими дорослими, Крім того, під час гри дитина може спонтанно знаходити вирішення своїх проблем, навіть не вдаючись до їх вербального тлумачення.

Проте, в роботі із старшими дітьми і підлітками ігрова терапія втрачає свою ефективність, і важливого значення набуває розмовна терапія. При цьому значною мірою губляться притаманні грі символізм і емоційна складова. Як наслідок, у розмовній терапії дітей часто залишається нерозкритою глибинна, неусвідомлювана проблематика. Механізми психологічного захисту і опору не допускають до свідомості позасвідомі конфлікти і страхи. Крім того, зокрема, дитячому психоаналізу притаманні свої труднощі і проблеми, на які вказувала ще А.Фрейд.

В таких випадках – при роботі з дітьми, починаючи з 7-8 років, і підлітками – добре зарекомендувала себе психотерапія за методом символдрами, яка дозволяє, з одного боку, працювати з глибинною проблематикою, враховуючи водночас динаміку усвідомлюваних і неусвідомлюваних механізмів психологічного захисту і опору. Крім того, як уже вказувалось, метод символдрами дозволяє пропрацьовувати конфлікти на символічному рівні, без необхідності їх усвідомлення. Таким чином, символдрама  вдало заповнює нішу між ігровими і вербальними методами психотерапії, вдало поєднуючи переваги обидвох.

Символдрама дуже вдало заповнює собою той вакуум психотерапевтичних технік, який відчувають психотерапевти при роботі з дітьми латентного віку та підлітками. Ігрові техніки в роботі із старшими дітьми втрачають свою ефективність, і важливішого значення набуває розмовна психотерапія. Проте, у випадку роботи з дітьми розмовні та аналітичні методи роботи наштовхуються на деякі труднощі, основними з яких є недостатність саморефлексії та втрата емоційної складової, яка супроводжувала ігрову терапію.

Символдрама також займає проміжне положення між техніками пситотерапії, спрямованими виключно на подолання симптомів, і методами, які претендують на кардинальну зміну особистості (зокрема, психоаналізом). І в цьому випадку символдрама може застосовуватися як в тому, так і в другому випадку (з підключенням психоаналітичних бесід і аналізу отримано образного матеріалу).

Як дидактично, так і в терапевтичному плані, символдрама ділиться на три ступені: основний, середній та вищий. Кожний ступінь має свої основні принципи та ідеї, свої так звані стандартні мотиви, техніки і режисерські принципи.Зокрема, основний ступінь, який застосовується найчастіше і без проходження якого перехід на вищі ступені допускається лише в окремих виняткових випадках, є максимально безконфліктним. Основна його ідея – інтеграція різних частин і комплексів нашого “Я”. Для середнього і вищого ступенів характерна концентрація довкола конфлікту, нагнітання емоційної напруженості з метою глибокого пропрацювання проблеми. Мотиви і техніки цих двох ступенів призначені, насамперед, для роботи з агресією, сексуальними та екзистенційними проблемами.

Найчастіше застосовуваний основний ступінь передбачає роботу з ландшафтними мотивами, які ніби філогенетично повертають пацієнта до його витоків – до симбіотичного зв’язку людства з природою, що уособлює матір. Мотиви основного ступеня дають можливість отримати так зване, ресурсне підживлення через символічне задоволення архаїчних базових потреб кожної стадії розвитку дитини (насамперед, – нарцисичних, оральних, подекуди – анальних та едіпальних). Саме мотиви основного ступеня максимально сприяють контрольованій терапевтичній регресії пацієнта – “регресії задля прогресії”.

Основний ступінь в силу своїх особливостей найкращим чином пристосований для роботи з дитинством пацієнтів. Ця остання особливість вигідно вирізняє символдраму серед інших методів психотерапії, зокрема, тоді, коли мова йде про маленьких пацієнтів. Основний ступінь є максимально неінтервентним для пацієнта, що, крім терапевтичного ефекту, дає  психотерапевтові ще й багатий проективно-діагностичний матеріал, що дозволяє швидше вийти на глибинну суть проблеми чи конфлікту.

Описуючи переваги символдрами як психотерапевтичного методу, варто зазначити, що, порівняно з іншими терапевтичними техніками, вона дає три ефекти:

1)      усунення симптомів, розв’язання проблеми, подолання актуального конфлікту;

2)      так зване, „задоволення архаїчних потреб” – як усунення ранніх дефіцитів та ущербов, що є особливо важливим при роботі з психосоматичними захворюваннями та соматоформними розладами; саме ця складова символдрами дає можливість пацієнтові отримати додатковий життєвий ресурс чи надолужити те, що було недоотримане в дитинстві;

3)      креативне розширення – зростання творчого, зокрема, – адатпивного потенціалу клієнта, розвиток його особистоті.

Сучасний дитячий психотерапевт Гюнтер Хорн виділяє наступні переваги методу символдрами, зокрема, у роботі з дітьми.

1. Символдрама, певною мірою, закриває прогалину між ігровою і розмовною психотерапією дітей і підлітків, компенсуючи їх недоліки і ефективно використовуючи їх переваги.
2. Символдрама дає дитині можливість розібратися зі своїми конфліктами і проблемами на символічному рівні, тим самим дозволяючи обійтися без інтелектуальної, раціональної інтерпретації проблеми, до якої дитина може бути не готовою.
3. Очевидно, нема іншого методу психотерапії дітей і підлітків, який настільки оптимально враховував би нарцисичні переживання дитини, величезну важливість яких для процесу психотерапії показали дослідження Х.Когута і О.Кернберга. Діти з психічними порушеннями і невротичними розладами часто переживають нарцисичні страждання, коли виявляються неспроможними у порівнянні їхніх здібностей, можливостей, досягнень з успіхами інших дітей. Ця проблема вирішується лише в імагінативній психотерапії, в ході якої дитина може дозволити собі уявити на рівні фантазії нарцисично зумовлені переживання власної “грандіозності”.
4. Завдяки особливій пластичності методу символдрами,

Курс психотерапії за методом символдрами складає, здебільшого, 8-15 сеансів, у складніших випадках – до 30-50. Однак, суттєві покращення настають уже після декількох перших сеансів – аж до того, що іноді один сеанс може позбавити пацієнта від хворобливого симптому чи розв’язати актуальну проблему, – зокрема, приклади „чудесних зцілень” дає так звана „кататимна гідротерапія”.

Частота сеансів складає від 1 до 3 сеансів на тиждень, середня частота – 2 сеанси.

Тривалість сеансу – близько 50-60 хвилин; тривалість самого представлення образів залежить від віку дитини і може коливатися від 5-20 – до 20-40 хвилин.

Мрія засновника цього методу, німецького психотерапевта Ханскарла Льойнера (1919 – 1986), про те, що символдрама як техніка, що ґрунтується на емоційному і образному переживанні, буде особливо прихильно прийнята слов’янською культурою, успішно реалізується на практиці. КПО дає можливість звернутися до розв’язання внутрішніх проблем та конфліктів, опираючись, насамперед, на філогенетично давнішу і емоційно насичену мову образів і символів.

На теренах України символдрама з’явилась у 1996 році і на сьогодні є доволі широко представленою в різних її регіонах. Міжнародне товариство КПО має свої осередки в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Запоріжжі, Кривому Розі. В цих містах працюють доценти і навчаючі терапевти за методом символдрами, проводяться семінари в рамках програми підготовки психотерапевтів, здійснюється навчальна терапія, відбуваються супервізії. Дипломи психотерапевтів за методом символдрами  видаються Гьоттингенським інститутом символдрами  і визнаються всіма країнами Західної Європи та Америки (зокрема організацією ЕАР).