Символдрама є глибинно-психологічним методом психотерапії, що теоретично базується на положеннях класичного і сучасного психоаналізу та аналітичної психології Юнга. Тим не менш, вона вигідно відрізняється від суто психоаналітичних методів за своєю процедурою і можливостями. Зокрема, СД була створена своїм засновником, Ханскарлом Льойнером, внаслідок шестирічного досвіду практичної роботи в соматичній клініці Марбурзького університету – як метод, що виявився дуже ефективним у роботі з соматичними пацієнтами.

Подальші дослідження, аж до сучасності, засвідчили, що символдрама дозволяє працювати з пацієнтами, які мають не лише «класичні» невротичні розлади, й розлади особистості (структурні розлади), психосоматичні захворювання чи психотравми.

СД – це метод роботи з уявними образами пацієнта (імагінаціями – «сновидіннями наяву»), які продукуються і розповідаються ним у присутності психотерапевта. Психотерапевт виконує функцію супроводу пацієнта по його образу: він може просто відстежувати образ пацієнта, підтверджуючи свою «зацікавлену-спостережливу присутність» короткими сигналами «так», «угу», або ж пропонувати йому ті чи інші інтервенції (певні уявні дії чи детальне обстеження, опис якогось об’єкта в образі). При цьому терапевт може вибирати форму своєї співпричетності до образу пацієнта, орієнтуючись як на цілі і хід терапії, так і на особливості особистості пацієнта і їхні взаємні стосунки.

Здебільшого, після уявляння образу пацієнт вдома малює щось із того, що йому уявлялося, а також може описувати свій образ у спеціальному щоденнику психотерапії.

Образи, малюнки, описи і стосунки між терапевтом і пацієнтом можуть піддаватися аналізу з метою виявлення комплексів, конфліктних і травматичних моментів, неефективних поведінкових схем, проблем у стосунках та ін. Але в СД можна працювати і без аналізу матеріалу пацієнта. Здебільшого, саме аналітична робота вимагає від пацієнта суттєвих внутрішніх ресурсів. А саме таких ресурсів бракує пацієнтам з дефіцитами структури особистості, куди можна віднести і «класичних» психосоматичних пацієнтів. Нестачу внутрішніх ресурсів (зокрема, актуальний дефіцит ресурсів) мають і пацієнти з психотравмою, в тому числі, – з ПТСР.

За відсутності аналітичної роботи у СД працюють внутрішні символи пацієнта, які неодмінно проявляються в його образах, а також стосунки «пацієнт – терапевт», як це є у будь-якій психотерапії. Від класичної аналітичної психотерапії СД може відрізняти і те, що частина реакцій перенесення пацієнта припадає на уявлювані ним образи (в їх «реальномуі» чи символічному представленні).

Іншою важливою особливістю СД як глибинно-психологічного методу є наявність у самій імагінації  не тільки конфліктного, а й ресурсного матеріалу пацієнта. Це дає можливість скеровувати роботу пацієнта на отримання ним ресурсного підживлення – перед тим, як переходити до опрацювання власне конфліктного чи травматичного матеріалу. І ця особливість методу СД – можливість отриамння пацієнтом ресурсного підживлення в образі – дає можливість працювати як з психотравмою (ПТСР), так і з психосоматичними розладами. В такій роботі СД проявляє себе як дуже делікатний і тонко настроюваний інструмент роботи з душею.

Загалом, СД в структурі сеансу ніби поєднує підходи, що у психотерапевтичній практиці є окремими психотерапевтичними методами. Так, здебільшого, в рамках сеттінгу відбувається «клієнтцентрована» бесіда на актуальні теми, біографічні спогади. Далі йде уявляння образу (імагінація), перед якою пацієнту пропонують коротку релаксацію («аутотренінг»). Після імагінації пацієнт пригадує найважливіші емоційні переживання, якими супроводжувалась імагінація. А вдома він створює малюнок на тему свого образу і може описувати образ (елементи арт-терапії). На наступному сеансі з малюноком і описом відбувається певна робота на емоційному чи аналітичному рівнях (психоаналітична бесіда). З цієї схеми сеансу можна побачити, як в одному цілісному методі СД поєднуються розмовні методи, робота з уявою (на рівні символів чи «пробних дій»), арт-терапія – у формі малюнків і нарративів, а також підключається психоаналітична робота з опорами, аналізом захисних механізмів і реакцій перенесення та контрперенесення. СД – ніби «метод-конструктор», що дозволяє компонувати план і хід психотерапії, пристосовуючи її до конкретних потреб конкретної людини, а також робити акценти на певних «модульних блоках». Саме тому СД має дуже широкий спектр застосування.

Отже, психотерапія за методом СД може не тільки поєднуватися з іншими методами, а й до певної міри, «імітувати» їх або ж використовувати їх як доповнюючі. При цьому доповнюючі методи можна підбирати, виходячи з цілей терапії і можливостей чи характерних особливостей конкретного пацієнта.

Якщо говорити про психотерапію психічної травми чи роботу з ПТСР, то в якості доповнюючих можуть бути, зокрема, тілесно-орієнтовані методи. Сюди входять як спеціальні дихальні, релаксаційно-гармонізуючі вправи, вправи з арсеналу тілесно-орієнтованої психотерапії, так і спеціально розроблені методи Імагінативної тілесно-орієнтованої терапії (Вольфганг Льош, Німеччина), концентративне розслаблення (КоЕ – за Бригітте Бьоттьєр). З іншого боку, широко застосовувані для роботи з ПТСР методи когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) включають вправи на візуалізацію, яку, на нашу думку, значно ефективніше можна проводити в техніці саме імагінації і за тією методикою ведення пацієнта по образу, яка застосовується в СД. При цьому робота з уявою стає «органічною» і не виглядає настільки штучною і подекуди грубо-інтервентною, як при звичайній візуалізації. Крім того, СД може в багатьох випадках «імітувати» роботу в стилі КПТ. В тому сенсі, що деякі вправи і ситуації, що їх виконують (проходять) з пацієнтом «наживо»,  можуть бути пропрацьовані в образній, уявній формі (наприклад, у вигляді пробних дій чи десенсибілізації).

Важливим при роботі за методом СД є також інтеграція в процесі терапії роботи обидвох півкуль головного мозку, їх взаємодія та синхронізація. Так, при імагінуванні і малюванні активізується робота правої, образної, півкулі, а при проговорюванні образу, створенні нарративу, бесіді, аналізі працює ліва, аналітична, півкуля. Під час самого уявляння образу (який проговорюється пацієнтом терапевтові) обидві півкулі працюють взагалі синхронно.

На сьогодні в рамках методу СД є чітко розроблена схема роботи з пацієнтами з ПТСР. Вона включає загалом 3 фази:

1. фаза стабілізації (10-20 сеансів);
2. фаза роботи з власне травмою;
3. фаза інтеграції травми в особистість.

Ця робота може бути доповнена тілесно-орієнтованими методами, мотивами, спрямованими на відпрацювання емоційного переживання смерті, вміння прощати і моделювання майбутнього (це окремі розроблені напрямки роботи в терапії за методом СД), що сприяє наступній соціалізації (ресоціалізації) пацієнта.

Джерела:

1.  Інгрід Райхманн (семінар «Поєднання кататимно-імагінативної ітілесно-орієнтованої психотерапій»)
2. Еберхард Вільке (семінар «Символдрама в лікуванні психосоматичних захворювань і символдрама у психотравматології: спільне і відмінне – порівняльний аналіз»)
3. Беате Штайнер (семінар «Можливості кататимно-імагінативної психотерапії при емоційних, сексуальних і трансгенераційних травмах»)
4. Яків Обухов-Козаровицький, Катерина Родіна (семінар «Трансформація із «жертви» у «вцілілого» – символдрама в подоланні ПТСР»).

Автор: Оксана Миронівна Сапіжак – психолог, навчаючий психотерапевт МТКПО, член Товариства символдрами у Львові.